Пеня за вкладами під сумнівом, але є окремі думки суддів Верховного Суду
Оприлюднена на початку грудня Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/5115/17, про яку ми нещодавно сповіщали читачів, спонукала суди до поновлення розгляду справ кримських вкладників, що стосуються пені за Законом України «Про захист прав споживачів». Ряд справ, де розглядалася пеня за вкладами кримчан, цього місяця розглянуто й у Верховному Суді.
Вочевидь, позиція Великої Палати, на яку ми чекали більше року, не змогла забезпечити вичерпну правову визначеність в поставленому питанні. Це вбачається з наявності окремих думок суддів Верховного Суду в більшості розглянутих в грудні справ кримських вкладників.
Окрема думка судді Крата
Так, в окремій думці по справі № 757/26746/17-ц суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат не погоджується з позицією колегії суддів та зауважує на тому, що:
«Пеня є змінною величиною й залежить тільки від часу, на який боржник прострочив виконання, тому відмова споживача від договору банківського вкладу або його розірвання на підставі рішення суду не зумовлює такий правовий наслідок для вкладника (споживача), як відсутність підстав для застосування частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»».
Вказана справа була розглянута Верховним Судом 8 грудня 2021 р. Суд, застосовуючи висновки, зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 р. у справі № 320/5115/17, скасував рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення пені. Наразі ми чекаємо на появу тексту Постанови у справі в ЄДРСР для проведення її ґрунтовного аналізу.
Позиція Великої Палати
Нагадаємо, що у Постанові у справі № 320/5115/17 Велика Палата підтвердила право вкладників вимагати від банку пеню в розмірі трьох відсотків від суми, що утримується, за кожен день прострочення виконання зобов’язання, проте обмежила період можливості нарахування пені моментом набрання чинності рішенням суду про розірвання депозитного договору.
Велика Палата зазначила, що пеня, передбачена частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов’язання на користь споживача.
Дуже суттєво, що в зазначеній вище постанові Велика Палата чітко вказала на те, що вона не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у її постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), відповідно до якої є правомірною та такою, що відповідає принципу співмірності стягнення пені у розмірі утримуваних банком коштів (вклад та відсотки).
На що сподіватися кримським вкладникам
За словами Дмитра Дугінова: “Як адвокат, що представляє інтереси кримських вкладників з 2014 року, я повністю погоджуюсь з позицією, висловленою суддею Кратом в наведеній вище окремій думці. Я переконаний, що навіть набрання законної сили рішенням суду про розірвання депозитного договору не може припинити споживчі правовідносини між сторонами (вкладником та банком), тому що як звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору так й розірвання договору за рішенням суду не призводить негайно до виконання банком свого зобов’язання з повернення депозиту та відсотків вкладнику, а є лише проміжним етапом на шляху до фактичного виконання зобов’язання. В той же час депозитний договір є діючим до моменту виплати/отримання клієнтом вкладу та відсотків. Тобто право нарахування пені на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» виникає після звернення вкладника до банку з вимогою про повернення належних йому коштів та припиняється в день фактичного отримання цих коштів”.
З огляду на зазначене вище слід констатувати, що після прийняття Великою Палатою постанови від 9 листопада 2021 р., питань залишилося більше ніж відповідей. Маємо велику надію на те, що не врегульовані постановою від 9 листопада 2021 р. питання будуть нарешті вирішені Великою Палатою у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184 цс 20), яка також стосується питань застосування положень ч. 5 ст. 10 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
